Учнівські роботи
Коли підсніжник зацвітає
Під теплі подихи весни,
В ці дні до тебе знов прийдем
Порадитися щиро ми.
В думках приклякнем на могилі,
Букети квітів принесли.
Попросили : “Дай снаги і сили
Ми вистояли, ми не умрем ! ”
Щоб в боротьбі нам не схибити,
Як ти нас вчив, як ти нас вів –
Ми будем Господа молити
За друзів і за ворогів
За друзів – щоб несли над світом
Високо синьо-жовтий стяг.
За ворогів – щоб впавши квітом
Встеляли наш нелегкий шлях.
Хоч важко ці роки далися,
Та гордо й радо кажем ми :
“З колін піднялись, не журися,
І стали вільними людьми”
Ще розцвітемо, дай нам Боже
Створити рай на цій землі.
Та нам ніхто не допоможе,
Як не збудуємо самі !
Гентош Оксана,
учениця Ліцею №46 ім. В.Чорновола
Весна навкруг, та біль в душі
Тебе нема із нами нині.
Себе віддав Ти Україні
На тій невидимій межі.
Життя не пестило, а било,
І нелегке воно було.
Тебе тюрмою не зломило,
Бо ціль твоя - людське добро.
За нашу мову солов'їну
За незалежність і народ
За процвітаючу Вкраїну
Боровся син і патріот
Не встиг усе... Та так вже склалось,
Що віддав себе до дна...
Життя трагічно обірвалось,
Як перетянута струна.
Тобі ми хочем обіцяти,
Що не відступим в боротьбі.
“І буде син, і буде мати,
І будуть люди на землі”
Гентош Оксана,
учениця Ліцею №46 ім. В.Чорновола
Минає ще рік з часу трагічної загибелі героя України В’ячеслава Чорновола. Помолимось за його святу душу, а зрадникам, у кишенях яких, дзвенять іудині срібняки, скажемо:
“Клянемось княжими гробами,
Золотою шаблею Дніпра –
Краще смерть, ніж бути знов рабами,
Хай гряде відродження пора !”
Це ж твої золоті слова ми повторяємо щоденно: “Коли Україна стала незалежною, світ дізнався, що Україна є”. Є і вічно буде жити твоїм пульсуючим серцем на географічній карті! В історію воскресаючої України ми входимо з цим прекрасним іменем і мріємо створити в нашій школі музей Великого Українця.
Прагнемо оправдати надію нашого Патрона на нас як патріотів і борців за світову Величність і Державність України, за яку на вівтар Вітчизни поклав дорогоцінне життя В’ячеслав Чорновіл.
Народе мій, будь спокійний і впевнений за живучість нашої рідної України, на її квітучій землі підростає і міцніє молоде героїчне плем’я чорноволівців! Тому нам такі дорогі й близькі слова сердечної клятви сина Героя Тараса Чорновола: “Я знаю, що неймовірно важко наблизитися до того рівня, якого досягнув батько, але я йтиму його слідом, продовжуватиму його справу”. Як сильно ці слова перегукуються із заповітом Івана Франка: “Нам пора для України жить!” Не даймо “ вороженькам” нищити Україну, паплюжити Рух, Чорновола і навіть Тараса Шевченка!
Світить мені пам’ятна фотографія В’ячеслава Чорновола. Я вдивляюсь у прекрасне українське одухотворене обличчя чесної непідкупної, порядної, відкритої людини і пригадую теплі й такі ж подібні риси Устима Кармелюка, що бачив на портреті в Олеському замку під час екскурсії. Дивна якась божественна схожість борців за волю України! Яка вроджена, генна інтелігентність, яка турботливість про інших, яка щира готовність співпереживати хворим і скривдженим, яка сяюча християнська емоційність, здатна запалити людей жертовною ідеєю, кличем, до руху, до діяльності на благо Батьківщини. Слава прекрасній і добрій людині — Президенту народного довір’я В’ячеславу Чорноволу! Вістіть над віковічним Собором України громами дзвонів нового тисячоліття, в яке він так спішив, просячи в Божого Провидіння ще хоч 10 років, і вів нас до праведності, до братолюбства. Тож міцніше берімся. за руки! З нами Чорновіл!
Веремієнка Андріяна,
учениця Ліцею №46 ім. В.Чорновола
У дитинстві, напевно, кожен з нас любив казки, в яких добро завжди перемагало зло. В житті часто все відбувалось інакше, і здавалось, що добро та справедливість назавжди залишаться лише у казках....
Жила-була маленька дівчинка. Жила вона із мамою, татом, старшим братиком і двома бабусями. Як у всіх дітей безтурботне її життя протікало між іграми, ляльками, мультиками, олівцями, книжечками, бабцями, першими дівочими секретами...Коли дівчинці було 6 рочків, вона потрапила у казкову країну-Німеччину, де були гарні дороги і тротуари, вимощені візерунками; незнайомі люди, що посміхалися при зустрічі, а, головне навкруги зелена-зелена травичка, і усюди квіти, квіти, море квітів... Навіть її мама, дивувалась, а мама ж знає все...
По приїзді додому дівчинка дуже часто згадувала подорож, розповідала про неї подружкам. Часом заплющувала очі і сподівалась, що ось-ось з”явиться Німеччина, ось тут поряд з її сірою і облупленою багатоповерхівкою “із покращеним плануванням”...
Брат , коли йому було 13 років дивився по маленькому червоному телевізорі на кухні передачу про великі збори, де багато людей щось кричали, а потім когось вибирали. Виявилося, що обирали голову Верховної Ради. Дитині було цікаво, як це можна вибирати голову? Це ж не магазин, голова або є, або її немає. А після обрання братик сильно посмутнів: ”Вони що, очманіли-комуніста знову вибирають?” Слово це було тоді невідоме малій, але через декілька років вона вже добре знала, що воно означає. З того часу все це стало їй небайдуже.
Вона по-іншому почала дивитись на подорож до Німеччини. Багато думок якось почали самі по собі залітати в пухнасту кучеряву голівоньку: “Чому ми живемо у вільній і незалежній державі, а все навкруги таке безбарвне, безрадісне і неукраїнське? Чому тато каже, що, коли Україна стававала незалежною на початку дев”яностих, здавалось, що саме повітря дихало свободою, що всі готові були навіть якийсь час жити гірше, щоб було потім краще, але цьому “гірше” не видно кінця-краю? Чому тато каже, що стає гірше, ніж було раніше?
Дівчинка переходила із класу в клас і з кожним роком все більше заздрила своєму брату і батькам, що вони пам’ятають , як “дихали колись свободою”. Вона вже багато чого зрозуміла у житті країни. Сумно їй ставало від того, що, очевидно, її мріям побачити “Німеччину в Україні” не судилося збутися.
І ось прийшов 2004ий рік. Рік виборів. Дівчинка вже стала майже дорослою. Через рік закінчення школи. Ким бути, куди йти вчитися?...Це ті питання, які постійно були на устах у ровесників. Але тут почалась революція. Справжня революція, помаранчева, мирна, демократична...Хоч сама вона не почалась. Її творили звичайні люди, які , живучи в Європі, у великій країні, змучились від злиденності свого існування, змучились від безконечного очікування змін на краще, і які вийшли на майдани з думкою про майбутнє свого народу і своїх дітей. Юнку захопив вихор подій. Зранку до вечора вона з друзями перебувала на мітингах, демонстраціях, протестах... Батьки лиш просили бути дуже уважною. Хіба тут до уважності, коли ти робиш історію власної країни, власного народу, врешті-решт, вирішуєш свою власну долю і своє майбутнє.
І ось - перемога! Маємо свого президента всупереч всім – і “старшим братам”, чий президент приїжджав рекламувати “свого претендента”, використовуючи сміховинні приводи для візитів, наприклад, відкриття нової трамвайно - поромної колії. Всупереч і всім “домашнім” правителям, що з балконів багатомільйонних вілл та вікон „майбахів” та „лексусів” вчили нас демократії, а заодно намагалися привчити до покори, всупереч всім тим, які йшли проти народу, заручившись підтримкою білоконів, медведчуків.......
Дивує те, що світ після революції побачив і добрі сторони України, бо до цього часу, здавалось, що для всього далекого зарубіжжя на схід від Польщі була пустеля, яка плавно переходила в Росію. І увесь світ раптом зрозумів різницю між Києвом і Москвою: українців перестали називати „рашен” після двотижневого помаранчевого хіту у випусках новин Сі-Ен-Ен.
Дівчинка з моєї історії вірить в те, що стався перелом в житті української нації у кращу сторону. Нашу Державу по-іншому вже оцінюють у світових колах. З’явились шляхи для співпраці, обміну, тісної дружби...
Люди звикають жити, дотримуючись законів. Влада створює нам умови, дає поштовх здобути собі життя, якого ми прагнемо і заслуговуємо. Кожному слід почати з себе.
І, можливо, нова влада від невміння чи від радості перемоги вже зробила та ще наробить немало дурниць, аж поки не змужніє; ще не раз попечеться, намагаючись одним махом розрубати всі “гордієві вузли”, що накопичувались віками. Ще якийсь час будуть в самій владі тривали міжусобні перепалки; але це наш президент, це наш уряд, і ми захистили своє право на вибір, а зараз готові захистити сам вибір.
Дівчина також зробила свій вибір: вона буде вчитися, щоб потім професійно захищати нашу помаранчеву революцію. Цей уряд-це перехідний уряд від минулого до майбутнього. У молодого покоління тепер є час, щоб вивчитись і прийти на зміну тим, хто брав владу для народу. Воно знайде в собі сили і збереже її для українського майбутнього. Ми разом збудуємо нову Україну. Це не буде “Німеччина в Україні”, про яку мріяла дівчинка в дитинстві. Це буде краще! Це буде Україна її і її народу; Україна в Україні!
Ярина Кобель,
учениця Ліцею №46 ім. В.Чорновола